Батицький Тарас Іванович - директор Новоміської школи з 1977 по 1994 роки
З рукописів Батицького Тараса Івановича – визначного знавця місцевості

РІДНИЙ КРАЙ
Перебуваючи в Новому Місті, уважний спостерігач зверне увагу на три вершини, які в радіусі 10 км височать над нашими околицями.
Найближча з них гора Радич лежить на висоті 524 м над рівнем моря. На південь від Нового Міста розташувався Гербурт на висоті 555 м. На заході видніється Кальварія на висоті 465 м.
Безпосередньо до залізниці, яка з’єднує Нове Місто з Добромилем, височить Винна Гора, а поруч Пасіка. Добре видно залишки парків у Боневичах, Комаровичах, кілька каштанів із славної алеї, яка вела з Грабівниці до Нового Міста.
Добре видно церкву св. Юра у Городиську, а поруч і руїни стародавнього замку.
В радіусі 2-3 км руїни замків у Передільниці і Твержа, що у Библі.
Піднявшись на кілька десятків метрів угору, спостерігач помітить тваринницькі приміщення у Болозові, поруч з якими теж було укріплення. Кілька років тому, перебуваючи біля руїн Городиського замку, викладачі кафедри історії Львівського університету побачили залишки рову з водою, який його оточував, а також звернули увагу на те, що з кожного із чотирьох названих замків проглядаються три інші, що сприяло оперативній сигналізації у випадку небезпеки. 
З ГЕОГРАФІЇ КРАЮ
Років десять тому у зв’язку з будівництвом нового приміщення школи у нас виникла проблема води. Якось, дивлячись по телевізору передачу з Кракова, я побачив як наші сусіди поляки нашвидкуруч прокладали водогони з рік до сіл і містечок, бо вже на той час рівень ґрунтових вод понизився на 5 м. Понизився рівень води і в нашій місцевості.
Ми перебуваємо на головному Європейському вододілі. Одні струмочки стікають від нас до Сяну і Балтійського моря: інші до Дністра і Чорного моря. Вододілами служать Радич і Гербурт. В бібліотеці Львівського університету є література про дослідження Сянсько-Дністрового міжгір’я.
Зокрема гора Радич принесена льодовиком. Це добре було видно після дощового1980 року з північної сторони Радичу з боку Посади Новоміської. На дні струмків виднілись досить великі валуни, які місцеві жителі заготовляли для фундаментів, відтак галька, пісок, глина, лесові нашарування. Теж саме було видно в меліоративних ровах в запливі р. Вирви, за 800 м від сучасного її русла.
Пригадується, один із жителів Боневич звернувся в той час до редакції газети ,, Вільна Україна’’, за роз’ясненням, чом поля навколо Радичу западаються. Слідкуючи за газетою, я відповіді не помітив.
Наступного року після вітрів у лісах по праву і ліву сторони річки було перекинуто багато смерек, ялин, поламано багато берізок.
Колись наші ліси славились могутніми дубами, буками. Ріс клен, явір, граб, сосна. В 60-их роках було посаджено американський дуб, який часто теж перекидається разом з корінням, а незахищені смереки і ялини лежать перекинуті з корінням і в цьому році.
В післявоєнні роки багато Європейського дуба вирізано для відбудови шахт Донбасу, а бук вирізано як паливо і для мебельної промисловості.
Чи не пора дуб і бук повернути нашим лісам?
Ідучи з Добромиля в напрямку Нового Міста, заплава річки Вирви сягає 1 км ширини і більше. ,,Тут протікала могутня Карпатська річка’’- пише дослідник. І знаходить камінчики, аналогічні тим, що в заплаві Вирви, в районі Чижок. Далі він твердить, що Сян впадав до Дністра. Зверніть увагу на назви: Сянки, Сянік, Сандомир. Сян кілька разів міняв своє русло. Погляньте на колишні береги Вирви в Добромилі, в Боневичах і ви побачите, що тут дійсно плила велика ріка. Як припускає дослідник, ця пра-Вирва, чи пра-Сян в районі тваринницької ферми в с. Посада Новоміська повертали в заплаву р. Болозівки і несли свої води в напрямі Чижок, Билич аж до Дністра. Власне в районі тваринницьких ферм Новоміської Посади є більші запаси води.
Виникає з цього ще одне питання. В заплаві р. Вирви наспіх проводились меліоративні роботи. Для чого? Адже тут проведена меліорація самою природою, де колись збирали високі врожаї зернових, картоплі, цукрового буряка, кукурудзи, були пишні луки.
На лівому боці Вирви Винна гора межує з урочищем Пасіка, назви яких промовляють самі за себе. З переказів дізнаємось, що колись у нас було набагато тепліше, і на горі що над залізницею, від Нового Міста до Боневич, красувались виноградники. А поруч над Пасікою гуділи бджоли.
На Радичі виявлено першу стоянку людей, біля якої знайдено кам’яні сокири, молоти, серпи.
З ІСТОРІЇ КРАЮ
Наші околиці були заселені з дуже давніх часів: про це свідчать археологічні знахідки з Комарович, Передільниці, Посади Новоміської, Библа. Тут знайдені рештки глиняного посуду, римські й угорські монети. В Передільниці й Посаді Новоміській відкрито передісторичні вогнища, де знайдено кремінні молоти, ножі, серпи, глиняні тягарці, залізні підкови та списи.
Історія нашого краю тісно пов’язана з Перемишлем, який безхмарної літньої днини видно з Радичу як на долоні.
Як описує польський історик Ян Длуґош, Перемишль заснував у 7 столітті Перемислав. В 981 р. князь Володимир приєднав його до Київської Русі. Після смерті Володимира (1015 р.) під час воєн за Київський престол між його синами захопив Перемишль в 1018 р. Болеслав Хоробрий і поселив тут поруч з німецькими колоністами залогу польську, яка володіла містом до 1031 р., - після чого місто повернув син Володимира Ярослав, дочка якого Доброгніва була дружиною Казимира Відновителя.
Ярослав, умираючи в 1054 р., розділив Київську Русь. На землі Перемишльській до 1065 р. правили Володимир II і Ростислав – засновник перемишльської лінії Ростиславичів. До 1340 р. перемишльські і галицькі землі мали спільного князя, лише з 1087 р. по 1134 р. за владарювання Рюрика Володарка, Василька і Ростислава II Перемишль був столицею окремого князівства руського родини Рюриковичів. Стосунки з Польщею були тоді приязними, а дочка Ростислава II Ольга була дружиною Болеслава Кіндзіравого.
За князювання Володимира в 1099 р. відбулася під Перемишлем, над Вігром велика битва, в якій Ростиславичі при допомозі половців розбили Київського князя Святополка і коломана угорського. Після смерті Ростислава в 1134р. забирає Перемишль Володимир Галицький, а столицею стає Галич. Мир з Польщею був за Володимира / 1134 – 1154 / і Ярослава / 1154 - 1180 /. За часів Володимира двічі під Перемишлем був великий князь Київський Всеволод ІІІ.
Після смерті Ярослава Осмомисла йде боротьба за престол між його синами Мстиславом / 1182 р. / і Володимиром IV, який звертається по допомогу до Казимира Справедливого і з допомогою польських військ, перемігши мадярів, отримує князівства Перемишльське і Галицьке. Помирає в 1207 р., а після його смерті претендує на обидва князівства київський князь Роман, який вже наступного року гине в битві з поляками під Завіхвостом, а Лежек Бяли віддає обидва князівства Коломанові угорському і Соломії, своїй дочці. В 1214 р. Коломан коронувався навіть на короля Галицького, але вже в 1219 р. руські повстанці змусили його зрезигнувати з престолу. Галичем і Перемишлем заволодів Данило, син Романа Київського.
Протягом 30 років після смерті Володимира тривали війни польсько-угорсько-руські.
Після нападу татарів Перемишль знову окреме князівство. Сподіваючись на допомого заходу, Данило приймає римську віру, і кардинал коронує його королем, але коли допомога не надійшла, повернув на попереднє і вклонився татарському ханові, що повторювали і його наступники, завдяки чому Перемишльські землі уціліли під час наїздів в 1240 і в 1241 р.р. Після Данила правили його сини Роман, а від так Лев / н. 1301 р. /.
В битвах з татарами , а потім з поганською Литвою Ольгерда і Гедиміна загинули майже всі руські князі, і майже всю Русь аж до Чорного моря загарбали литовці. Утримались вільними від них Червона Русь, на якій після Лева правили його дочка Марія і її чоловік Тройден, поляк, князь мазовецький, а після них як останній князь руський Болеслав Тройденович. Помер в 1340 р. без потомно / подібно отруїли його русини, підозріваючи в сприянні католицизмові /, а Русь захопив Казимир Великий, визволяючи її від татарів. Після смерті Казимира Великого в 1370 р. захопив Русь Червону для угорців король польський і угорський Людовик і передав Владиславові Опольському, який правив до 1379 р., після чого правління перейшло до угорців.
В 1387 р. дочка Людовика королева Ядвига приєднала Русь, а разом з тим і Перемишль до Польщі. В 1389 р. Ягелла надає Перемишлю магдебурзьке право.
Поділ Польщі в 1772 р. Перемишль відійшов до Австрії.
ОКОЛИЦІ ПЕРЕМИШЛЯ
1. Мостиська - за 24 км від Перемишля. Колишній Мостич, в 1404 р. – місто отримало магдебурзьке право від Ягелли.
В 1524 р. тут отаборились татари чисельністю 30 тис. чоловік і нападали на всю околицю. Іван Щасний Гербурт в 1604 р. побудував тут церкву. В замку заклав велику бібліотеку і багато творів мистецтва. Але все це було спалено в 1607 р. перемишльським старостою Адамом Стадницьким.
2. Нижанковичі – колишній Краснополь. В 1408 р. отримали право від Ягелли, в 15 ст. славились виробництвом пива і меду, а в 17 ст. ткали полотно. Історичні пам’ятки: костел в 1461 р., ратуша в 1759 р.
3. Нове Місто – 240 м над рівнем моря. Після зруйнування татарами в 1240 р. мешканці перейшли на нове місце. Частину мешканців спровадив з Німеччини Казимир Великий. В 1498 р. знищили місто волохи. Біля ринку будинки з підеінели / підвали двохповерхові /.
Костел сягає доби готичної, найстаріший в околиці. Цікаво, що костел, як і новоміський млин, побудовані на дубових палях.
4. Кальварія Пацлавська – 465 км над рівнем моря. Наслідування кальварії Зебжидовської під Краковом, заснованої 60 років раніше. Час заснування припадає на останні роки панування Яна Казимира, засновником першого костелу і перших 28 каплиць, посвячених в 1668 р., був Андрій Максимілян Фредро, воєвода подольський.
В 1679 р. перенесено сюди чудовий образ матері Божої, викинутий турками з костелу францішканів в Кам’янці Подільському. Пізніше добудовано ще 17 каплиць.
На відпуск, який відбувався 12-15 серпня збиралось до 50 тис. українців, поляків, словаків. Менші відпустки відбувались на зелені святи, а також 2 серпня.
В ілюстрованому путівнику по Перемишлю і околицях’’ / вид. 1917 р. / Мечислав Орлович називає роки побудови церкви: у Губичах в 1453 р., в Грушатичах в 1696 р., в Передільниці в 1758 р., в Городиську в 1809 р., в Боневичах в 1847 р.. Можливо автор мав на увазі сучасні приміщення храмів, бо на церкві у Передільниці є табличка: ,,Пам’ятка архітектури – 1424 р.’’, а Боневицька церква була парафіяльною.
Бенедикт Гербест
Педагог – організатор польської школи 16 ст. Справжнє його прізвище Зелінський, Зеленевич або Зелевич.
Тодішнім звичаєм став златинізований на Гербестус Неаполітанус. Нове Місто по-грецьки – Неаполіс, а тому Гербеста прозвали Неаполітанчиком, що деяких письменників довело до помилки ніби він з Неаполя в Італії.
Батько Бенедикта Станіслав, скромний малоземельний міщанин, без вищої освіти, жив з праці рук. Дружина його Софія народила 10 дітей. Бенедикт був п’ятою дитиною,народився 1531 р. Родина Гербестів приятелювала з Гербуртами, Тарлами і Бажихами / з Болозова /.
Отримавши старанне домашнє виховання, зразкову початкову школу, він їде на вищі студії до Кракова. В Кракові навчались три брати: Бенедикт, Ян і Станіслав. Матеріально допомагали їм дідичі Бажихи з Болозова.
В 1548 р. в Кракові навчався Леонард Гербест, також уродженець Нового Міста.
В 1550 р. Львівський магістрат обрав Бенедикта ректором міської школи / гімназії /. А мав він тоді лише 19 років! Був на цій посаді до 1553 р. Відтак він викладав в Познанському університеті, а в 1559 р. – магістр Гербест викладає в Краківському університеті. Він багато писав про Нове Місто і його околиці, про що можна дізнатися в бібліотеках Познані і Кракова.
Іван Щасний Гербурт
Народився в 1567 р. в Боневичах. Батько помер, коли Іванові було 11 років. В спадщину одержав Мостиське староство. Вихованням молодого Щасного займався його родич канцлер Ян Замойський, який вислав хлопця за кордон. В Інгольштадському університеті викликав подив професорів і товаришів замилуванням до науки, здібностями і вимовою. Деякий час перебував при цісарському дворі у Відні, пізніше подорожував по Італії і інших країнах. В 1587 р., володіючи добре італійською, французькою, латинською і грецькою мовами, повертається додому і посвячується політично-дипломатичній службі.
Його чекали найвищі почесті і становище. В 1590 р. він секретар короля Зигмонта ІІІ. Відтак виконує посольські місії в татарського хана в Царгороді, в Німеччині і Франції. Після дипломатичної служби переїжджає до Добромиля.
За його часів Добромиль був садибою муз і науки.
Друкарня І. Щасного містилася в Боневичах на території третього замку Гербуртів. Другий замок був на території теперішнього Добромильського лісництва.
Друкарський папір брав Іван Щасний з паперні Чехова в Риботичах.
На території Добромильського повіту в 1852 р. школи були в 20 населених пунктах: Боневичі, Лімна, Лопушниця, Липа, Мігово, Нове Місто, Папортно, Передільниця, Посада Риботицька, П’яткова, Стар’ява, Тернава, Терло, Тростянець.
В 1865 р. повітовий урядник Турер відкрив ще 12 шкіл.
Про історію Добромиля писав В.В.Скірко в газеті ,,Прикарпаття’’ за №№113-116.
Більш докладно про Добромиль написано в книжечці Миколи Геца ,,Столиця Гербуртів’’ / вид. 1937 р. /.
Про розвиток наших містечок у 80 ст. можна дізнатися з розміру чопового податку:
РІК. 1715 1754 1760
Добромиль 800зл 500зл 300 зл
Нове Місто 250зл 270зл 200 зл
Риботичі 150зл 220зл 120 зл
Бірча 100 зл - -
Хирів 100 зл 60 зл 60 зл
Цікаво, що в 1613 р. І.Гербурт відступив міське приходство в Добромилі отцю Тимотею, Добромильському намісникові, за 420 зл.

Перша письмова згадка міститься в грамоті галицького князя Льва Даниловича за 1301 р. (інші джерела подають 1361 р.).

Про те, що територія села була заселена віддавна, свідчить знахідка (1871 р.) римських монет IV ст. (зберігаються у Краківському археологічному музеї). В княжі часи село носило назву Библо. У 1241–1242 рр. після монголо-татарської навали село було знищено. Населення, яке вцілило, поселилося за 3 км від старого місця, і нове поселення було названо Библо. Згодом частина людей повернулася на старе місце і заснували село, якому дали назву Нове Місто. У 1463 р. Нове Місто отримало Магдебурзьке право. Наприкінці XV ст. власником Нового Міста був Ян Хрицько (Грицько). На той час воно було досить розвинутим. У 1498 р. містечко знищено волохами під проводом молдавського господаря Штефана ІІІ. Під час цього походу знищено костел, який був однією з найстаріших споруд. Наступними власниками Нового Міста була родина Гербуртів. У XVI ст. містечко належало Скорутам Новоміським, Барзим, пізніше Красіньським, між якими з 1606 р. велась запекла боротьба за поділ майна.
З XVI століття відомі печатки з гербом Нового Міста — родовим знаком Новоміських «Прус Другий, або Вільче-Коси» (на червоному тлі дві срібні коси, перехрещені й увінчані срібним п'ятикутним хрестом). У XVII столітті малюнок герба дещо спростився — на ньому залишилися тільки дві перехрещені коси (саме в такому вигляді герб було подано до цісарського затвердження у 1791 році).
У 1648 р. містечко було зруйноване повстанцями Богдана Хмельницького — розграбовано костел і вбито всіх євреїв. У 1794 р. містечко належало Каєтану Шидловському. На кінець XVIII — середину XIX ст. Нове Місто було достатньо розвинуте, про що свідчить акційний збір, який воно здавало — він був більший ніж в м. Добромиль. 1872 р. біля містечка прокладена залізниця, що з'єднувала Львів і Перемишль з Будапештом, так звана Перша угорсько-галицька залізниця. Наприкінці XIX ст. в містечку проживало 1000 мешканців, серед який більшу частину складали поляки, інші — євреї та українці. На початку XX ст. побудовано новоміську ратушу. Під час Українсько-польської війни 1918–1919 рр. в околицях Нового Міста відбувалися запеклі бої, зокрема 4 лютого 1919 р. До 1939 р. містечко належало поміщику Журавському. Під час II Світової війни німці створили в ньому гетто для єврейського населення. Восени 1942 р. євреї були звідти вивезені до табору смерті в Белжцю і там знищені. 31 липня 1944 р. Нове Місто зайняли радянські війська.
Пам'ятки архітектури
Церква Успення Пресвятої Богородиці (1908).
Костел (1463, 1512, готика).
Новоміська ратуша (поч. XX ст., модерн).
Народились
Лукаш (з Нового Міста) — філософ, педагог (XVI ст).
Бенедикт Гербест — педагог, викладав у Познанському університеті (XVI ст).
Йоган Гербест — педагог, професор риторики Академії Любранського, львівський канонік РКЦ.
Станіслав Гербест — монах-єзуїт, брат Бенедикта і Йогана Гербестів.
Освіта
Вже 1511 р. у Новому Місті діяло літературне братство. 25 квітня 1911 р. відкрили читальню «Просвіти», на відкритті якої був представник зі Львова Глембоцький. Всього записалося в товариство 327 чоловік. Читальня була в парафіяльному приміщенні. Сьогодні в селі діє Товариство української мови «Просвіта». У 1865 р. працювала початкова школа з трирічним терміном навчання. У 1908–1909 рр. в Новому Місті збудували нову школу. Додаткові корпуси школи зведено 1981 р. Школа розрахована на 600 учнів.
Цікаві факти
На лівому боці Вирви є Винна гора, яка межує з урочищем Пасіка, назви яких промовляють самі за себе. З переказів відомо, що колись тут було набагато тепліше, тому місцеві мешканці вирощували виноградники та займалися бджільництвом.
На горі Радич (південна околиця Нового Міста) виявлено первісну стоянку людей, біля якої знайдено кам'яні сокири, молоти, серпи. Крім того, на лівому низькому березі р. Вирви в лісі за півкілометра від Нового міста виявлено поселення ранньозалізної доби.
Неподалік від південно-західної околиці Нового Міста проходить Головний європейський вододіл. Вододілом служить також гора Радич (519 м над рівнем моря).